Історія справи

Постанова ВССУ від 05.03.2024 року у справі №752/17257/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2024 року

м. Київ

справа № 752/17257/22

провадження № 61-14926св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

заявник (боржник) - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - старший державний виконавець Солом`янського відділу державної виконавчі служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ященко Тетяна Олегівна,

заінтересована особа (стягувач) - Акціонерне товариство «Універсал Банк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Максимов Микола Ігорович, на ухвалу Голосіївського районного суд міста Києва від 24 березня 2023 року у складі судді Колдіної О. О. та постанову Київського апеляційного суд від 03 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Крижанівської Г. В., Матвієнко Ю. О., Шебуєвої В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на рішення старшого державного виконавця Солом`янського відділу державної виконавчі служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ященко Т. О. (далі - Солом`янський ВДВС у м. Києві, старший державний виконавець), заінтересована особа (стягувач) - Акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - АТ «Універсал Банк»), у справі за позовом АТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Скаргу обґрунтовано тим, що на виконанні Солом`янського ВДВС у м. Києві перебував виконавчий лист № 2/2019/12, виданий 20 лютого 2015 року Голосіївським районним судом м. Києва, про стягнення з нього на користь АТ «Універсал Банк» грошових коштів за кредитним договором від 29 квітня 2008 року № 046-2008-1108, укладеним з АТ «Універсал Банк».

27 квітня 2015 року державним виконавцем Солом`янського ВДВС у м. Києві на підставі пункту 10 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, а копію постанови разом з оригіналом виконавчого документу було відправлено до Відділу державної виконавчі служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві (далі - ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві), за місцем отримання боржником доходів.

У подальшому право вимоги за вказаним кредитним договором перейшло від АТ «Універсал Банк» до ТОВ «СВІТ ФІНАНСІВ» відповідно до договору факторингу. 18 травня 2017 року було укладено акт приймання-передачі відступлених прав, відповідно до якого ТОВ «СВІТ ФІНАНСІВ» відступило, а ОСОБА_2 набула право грошової вимоги на отримання всіх платежів за кредитним договором від 29 квітня 2008 року № 046-2008-1108.

Вказував, що він повністю погасив заборгованість за кредитним договором № 046/2008/1108, що підтверджується письмовим повідомленням нового кредитора про відсутність жодних претензій за цим кредитним договором.

Проте, у виконавчому провадженні, відкритому за ініціативою банку, 16 березня 2015 року державний виконавець виніс постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, про що вніс відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 9059590.

07 листопада 2022 року старший державний виконавець Солом`янського ВДВС у м. Києві Ященко Т. О. відмовила у скасуванні такого арешту, посилаючись на те, що ОСОБА_1 станом на 07 листопада 2022 року не сплатив виконавчий збір та витрати виконавчого провадження у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.

Вважає такі дії державного виконавця незаконними, оскільки він у повному обсязі погасив заборгованість за кредитним договором, рішення фактично не виконувалось органами державної виконавчої служби, виконавче провадження закінчено, а отже підлягають скасуванню всі обтяження. При цьому звертав увагу, що постанова про стягнення виконавчого збору не виносилась.

З огляду на викладене, ОСОБА_1 просив:

- поновити строк оскарження дій державного виконавця;

- визнати незаконними дії старшого державного виконавця Солом`янського ВДВС у м. Києві Ященко Т. О. у виконавчому провадженні № НОМЕР_1;

- зобов`язати старшого державного виконавця Солом`янського ВДВС у м. Києві Ященко Т. О. скасувати обтяження № 9059590 (спеціальний розділ), накладене постановою державного виконавця ВДВС Солом`янського РУЮ у м. Києві про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 16 березня 2015 року.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 24 березня 2023 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року, у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що на час прийняття державним виконавцем Солом`янського ВДВС м. Київ рішення про закінчення виконавчого провадження в зв`язку з направленням виконавчого документа на виконання до Шевченківського ВДВС м. Київ, у нього були відсутні підстави для скасування накладених обтяжень згідно зі статтею 50 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження».

Підстави для збереження чинності арешту майна боржника відсутні лише у разі повного виконання виконавчого документа та сплати витрат, пов`язаних з його примусовим виконанням.

Однак, у цій справі встановлено, що заявник не сплатив виконавчий збір у виконавчому провадженні та витрати виконавчого провадження.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

18 жовтня 2023 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» від імені ОСОБА_1 - адвокат Максимов М. І. подав касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просив їх скасувати та ухвалити нове про задоволення скарги.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, оскільки суди не врахували, що в межах виконавчого провадження не вчинялися заходи примусового виконання судового рішення, не стягувалися грошові кошти та не приймалася постанова про стягнення витрат виконавчого провадження або виконавчого збору.

Суди вважали доведеним факт існування постанови про стягнення виконавчого збору, тоді як матеріали справи оригіналу або копії такої постанови не містять. Суду не надано доказів, що така постанова виконується та виділена в окреме провадження відповідно до пункту 8 розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5.

Обов`язковою умовою для стягнення виконавчого збору Закон України «Про виконавче провадження» передбачає фактичне виконання рішення суду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи до суду не надходили.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Максимова М. І.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 01 вересня 2014 року у справі № 2-2019/12 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором від 29 квітня 2008 року № 046-2008-1108 у розмірі 115 332,64 швейцарських франків, що еквівалентно 1 714 651,72 грн, судовий збір у розмірі 2 135,00 грн, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в суді - 120,00 грн.

10 березня 2015 року державним виконавцем Солом`янського ВДВС м. Київ Черкасовим Є. В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом № 2/2019/12, виданим 20 лютого 2015 року Голосіївським районним судом м. Києва.

16 березня 2015 року державним виконавцем ВДВС Солом`янського РУЮ у м. Києві Кравцовою О. С. винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження на підставі статті 57 Закону України «Про виконавче провадження», про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відповідний запис за № 9059590.

18 березня 2015 року державним виконавцем ВДВС Солом`янського РУЮ у м. Києві Кравцовою О. С. на підставі статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 171 690,68 грн.

26 березня 2015 року державним виконавцем ВДВС Солом`янського РУЮ у м. Києві Кравцовою О. С. відповідно до статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про розшук майна боржника.

27 квітня 2015 року державним виконавцем ВДВС Солом`янського РУЮ у м. Києві Кравцовою О. С. на підставі статті 41 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій у розмірі 150,00 грн.

27 квітня 2015 року державним виконавцем ВДВС Солом`янського РУЮ у м. Києві Кравцовою О. С., на підставі пункту 10 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про закінчення виконавчого провадження і направлено виконавчий документ з указаною постановою, постановою про стягнення виконавчого збору, постановою про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій на адресу ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві, у зв`язку з тим, що згідно з відповіддю управління Пенсійного фонду України боржник отримував дохід у вигляді пенсії за адресою: вул. Воровського 16, м. Київ, що за адміністративно-територіальним розподілом відноситься до Шевченківського району м. Києва.

Згідно з відомостями Автоматизованої системи виконавчого провадження (АСВП) в системі наявне виконавче провадження за номером ВП № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого документа № 2/2019/12, виданого 20 лютого 2015 року, яке перебувало у ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві. Вказане виконавче провадження перебуває у стані «відмовлено у відкритті».

Встановлено, що на час розгляду скарги виконавче провадження № НОМЕР_1 знищено в зв`язку із закінченням терміну його зберігання.

Представник ОСОБА_1 звернувся до Солом`янського ВДВС у м. Києві із заявою про скасування обтяжень у виконавчому провадженні, однак згідно з відповіддю від 07 листопада 2022 року йому було відмовлено у скасуванні арешту майна у зв`язку з наявністю невиконаного рішення про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.

Позиція Верховного Суду

Правове регулювання спірних відносин

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду, а згідно зі статтею 129-1 Конституції України держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і приводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частинами першою та другою статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Відповідно до статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до частини другої статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Згідно з пунктом 10 частини першої статті 49 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент винесення державним виконавцем оскаржуваної постанови у виконавчому провадженні № НОМЕР_1) виконавче провадження підлягає закінченню у разі направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби.

За змістом частини першої статті 50 Закону України від 21 квітня 1999 року

№ 606-XIV «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

27 квітня 2015 року державним виконавцем ВДВС Солом`янського РУЮ у м. Києві Кравцовою О. С., на підставі пункту 10 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про закінчення виконавчого провадження і направлено виконавчий документ з указаною постановою, постановою про стягнення виконавчого збору, постановою про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій на адресу ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві.

Враховуючи викладене, закінчення державним виконавцем Солом`янського ВДВС м. Київ виконавчого провадження у зв`язку з направленням виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби не передбачало обов`язку державного виконавця скасовувати вжиті заходи примусового виконання рішення, а також проводити дії, необхідні саме у зв`язку із завершенням виконавчого провадження.

05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року

№ 1404-VIII «Про виконавче провадження».

Згідно з частиною четвертою статті 59 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини, зокрема, є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом, 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на скаржника.

У постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 2/0301/806/11 зроблено висновок, який полягає в наступному.

Арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який виконавець має право застосувати для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.

Застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Водночас у разі повного виконання виконавчого документа та сплати витрат, пов`язаних з його примусовим виконанням, підстави для збереження чинності арешту майна боржника відсутні.

Збереження дії арешту на майно боржника після виконання рішення суду спрямоване на забезпечення виконання боржником обов`язку зі сплати виконавчого збору, передбаченого законом.

Подібний за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2021 року у справі № 759/4943/16-ц, провадження № 61-10062св20.

Встановивши, що заявник не сплатив виконавчий збір та витрати виконавчого провадження відповідно до постанов державного виконавця ВДВС Солом`янського РУЮ у м. Києві від 18 березня 2015 року та від 27 квітня 2015 року, суди попередніх інстанцій обґрунтовано вважали, що заходи примусового виконання рішення у вигляді арешту на майно боржника відповідно до частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» мають діяти до повного виконання боржником обов`язку зі сплати виконавчого збору.

Доводи заявника про відсутність у матеріалах справи оригіналу або копії вказаних вище постанов не спростовують факт існування передумов для обтяження щодо майна боржника.

Як встановлено судами, на час розгляду скарги виконавче провадження № НОМЕР_1 знищено в зв`язку із закінченням терміну його зберігання (т. 3, а. с. 27-28).

Факт несплати виконавчого збору та витрат виконавчого провадження у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 підтверджується листом Солом`янського ВДВС у м. Києві від 07 листопада 2022 року, наданим на запит адвоката Максимова М. І. щодо скасування обтяження на майно ОСОБА_1 (т. 3, а. с. 24).

Відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (запис за № 9059590) внесено на підставі відповідної постанови державного виконавця ВДВС Солом`янського РУЮ у м. Києві від 16 березня 2015 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 (т. 3, а. с. 29-33).

Заявник не спростував правомірність обтяження щодо майна та не довів незаконність дій державного виконавця, зокрема щодо винесення постанов про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 .

Колегія суддів відхиляє доводи заявника про відсутність підстав для стягнення з нього виконавчого збору, оскільки це не є предметом вирішення за конкретно цією скаргою ОСОБА_1 .

Водночас звертає увагу, що після відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом № 2/2019/12 від 20 лютого 2015 року державним виконавцем ВДВС Солом`янського РУЮ у м. Києві Кравцовою О. С. винесено постанови про: арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; про стягнення виконавчого збору у розмірі 171 690,68 грн; про розшук майна боржника; про зупинення виконавчого провадження, про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій.

Таким чином, доводи заявника про те, що в межах виконавчого провадження не вчинялися заходи примусового виконання судового рішення,спростовуються вищенаведеним.

Отже, ґрунтуються на вимогах закону і обставинах справи висновки судів попередніх інстанцій про законність дій державного виконавця щодо відмови у скасуванні обтяження, накладеного постановою державного виконавця ВДВС Солом`янського РУЮ у м. Києві про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 16 березня 2015 року.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують.

Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча пункт 1 статті 6 і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент (рішення у справі «Ruiz Toriya v. Spaine», заява від 09 грудня 1994 року № 18390/91, § 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «HIRVISAARI v. FINLAND», заява від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 2).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Максимов Микола Ігорович, залишити без задоволення.

Ухвалу Голосіївського районного суд міста Києва від 24 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суд від 03 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара